Василь Васильович Гуменюк – президент Івано-Франківської торгово-промислової палати. Народився в селі Олежків на Снятинщині. Після служби в армії, вступив до Львівського університету на юридичний факультет. Згодом працював інструктором Івано-Франківського облвиконкому, відтак головою Яремчанського міськвиконкому. Був головою Івано-Франківської митниці... Торгово-промислова палата - Я очолюю Івано-Франківську торгово-промислову палату. В кожному регіоні є така палата. Але тільки у нас виникли надзвичайні проблеми: усіх наших працівників виселили на вулицю з приміщення, яке ми відремонтували й привели у порядок. Ми більше мільйона грошей вклали в реконструкцію і сьогодні воно оцінюється десь у 2 млн. 300 тис. грн. Але ось Івано-Франківський регіональний центр оцінювання якості освіти вирішив забрати це приміщення і подав нас до суду. Проте, рішенням суду нас зобов’язали звільнити наше приміщення по вул. Розумовського, 9. Потім Вищий Господарський суд скасував це, а Верховний суд - постанову Вищого господарського суду, і справу направили на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області. - І зараз вас не пускають на роботу? - Та не тільки мене, але й 65 працівників: 8 місяців люди ходять по задвірках. Виконавча служба поставила охорону і ми не можемо увійти в своє приміщення, яке наша влада вирішила чомусь віддати організації «центру оцінювання знань». Так внаслідок цього конфлікту наші працівники вже 7 місяців не отримують заробітної плати. - Враховуючи важливість ТПП для економіки регіону, влада якось реагує на ці події? Ви звертались до губернатора? - Ну, по-перше, «губернатор» - це взагалі не українське слово, не знаю, чому у нас так називають голову ОДА. Наш голова - Микола Васильович Палійчук. Я скажу так: він почав зловживати своїм службовим становищем щодо торгово-промислової палати. Я відкрито можу сказати, він зробив все для того, щоб в Івано-Франківську знищити торгово-промислову палату. Влада нам рекомендуює переселятися в промислове приміщення УТОС на вулиці Льотчиків, на краю міста. Але як ми можемо йти в промислове приміщення без вікон, без дверей, і так далі? Мені здається, що пан Палійчук, як губернатор, і вся його команда, не знають народного господарства, вони не знають міжнародної ситуації, не знають міжнародних зв’язків і функцій торгово-промислової палати. Ви подумайте собі тільки - Україна вступила у СОТ, а в Івано-Франківську закривають торгово-промислову палату?!! Верховний Суд ліквідував всі попередні рішення і тепер ми повинні вселитися в наше приміщення. Ось щойно ми отримали постанову державної виконавчої служби Івано-Франківського управління юстиції що ми маємо право вернутися в наше приміщення. Крім того цією ж постановою скасовано чинність арешту нашого майна. - А хто фінансує ТПП? - В нас не державне фінансування, ми самі заробляємо гроші. В рік ми надаємо послуг на 3 млн. 400 тис.грн. На 70% - це видача сертифікатів, доручень уряду. Уряд зобов’язав і доручив торгово-промисловій палаті видавати сертифікати про походження товарів. - Може ТПП в нас не цінується, тому що регіон не промисловий. А яке ставлення до ваших колег в сусідніх областях? - В них нема таких проблем. З мене просто сміються. Ну що це таке? А де закон? А де «закон - один для всіх», як обіцяв наш Ющенко? Про Ющенка і про губернатора - Відомо, що ви дружили з Віктором Андрійовичем, десятки разів мандрували Карпатами, ходили на Говерлу… - Я його дуже-дуже давно знаю. Мене з ним познайомив покійний Вадим Гетьман, він ще працював у банку «Україна» начальником підрозділу. Ну, що я можу сказати, я ніколи не міг собі уявити, що так може мінятись людина, дійшовши до посади Президента. Перед президентськими виборами 2004 року я Віктору Андрійовичу вручив свою особисту булаву, яку мені подарили на 50-річчя. Я йому кажу: «На, Вітя, держи – це тобі гетьманська булава і бути тобі Президентом України». Це було сказано мною ще задовго до виборів, в Івано-Франківському аеропорту, при багатьох свідках. - То, можливо, губернатор заздрить вашим стосункам з Президентом? - Я вам скажу, що я знаю не тільки Президента, але й нашого губернатора ще від малого. Я добре знав його батька, Василя Миколайовича, – уже покійного нині. Вони самі з Ворохти. А я працював керівником Яремчанського міськвиконкому. Тоді в радянські часи були інші порядки і от батька пана Палійчука тоді незаконно звільнили з посади голови Ворохтянської селищної ради. Про це просив тоді директор лісокомбінату. Хтось написав, що його тесть був греко-католицький священик з Тернопільщини. От і звільнили. А потім з таким тавром тяжко було десь влаштуватися на роботу. Ми з ним були дуже близькі друзі. Тоді вдалося його влаштувати директором станції техобслуговування автомобілів ВАЗ на Яблунецькому перевалі. Тоді ВАЗовська станція була одна в м. Івано-Франківську і ще одна на Яблунецькому перевалі. А наступна аж у Мукачево. - Тоді не зрозуміло чому у Вас з головою ОДА тепер такі дивні стосунки? Може конкуренція за доступ до Президента? - Я вважаю сьогодні, що це є політичні переслідування. На моє переконання, керівник області повинен бути досвідченим фахівцем, пройти всі шляхи від низу до верху управління. Микола Васильович, я думаю, був призначений по протекції (я дуже добре знаю його тітку – пані Руслану і всі нюанси його призначення), але з етичних мотивів не буду розказувати. Голова ОДА просто не усвідомлює значення торгово-промислової палати. Уявіть собі, що 18 дипломатичних представників з різних держав я приймав під приміщенням торгово-промислової палати, кажу їм: «вибачте, у нас там аварія», і просто, щоб не псувати імідж нашого краю, відвів їх до ресторану, а потім повіз на екскурсію в Яремче. І таке відношення влади до нас ще раз свідчить про наш український менталітет і про нашу натуру – між нами немає нормального спілкування. До речі, мені колись сказав Любимов: «в общении сила людей»… Про Любимова й Висоцького - Так ви були знайомі з Юрієм Любімовим? - Так, і не тільки з ним, але й з багатьма акторами театру «на Таганці». І з Володимиром Висоцьким також. Після навчання у Львівському університеті я отримав посаду першого заступника командира всеукраїнського будівельного загону в Тюменській області - я тісно співпрацював з керуючим трестом. А це була дуже талановита людина, лауреат державної премії Ігор Кидбая, абхазець. Він одружився з актрисою Тетяною Жуковою з «Таганки», яка, власне, нас і звела з Володимиром Висоцьким та Юрієм Любімовим. Так от, я багато разів спілкувався з ними, був в різних ситуаціях. Висоцький знав, що я з Західної України. Одного разу, у вечір 13 січня, перед Василем (День святого Василя Великого – авт.) , після спектаклю на Таганці (а туди було попасти дуже складно) Висоцький запросив мене на сцену і каже: «В нас в гостях гость из Прикарпатья, из Западной Украины». І ось він виходить з гітарою і співає пісню: «Лучше гор могут быть только горы». Це для мене була надзвичайно велика честь. Багато разів я зустрічався з Володимиром Висоцьким, ми були з ним «на ти». Доречі, син Висоцького Нікіта служив в армії один рік в нашому місті на вулиці О.Пушкіна. І ще одна річ: у кабінеті Любімова всі стіни від підлоги до стелі були розписані автографами друзів. І от, коли я розписався, тоді Юрій і сказав мені, що в спілкуванні сила людей. Дай Бог щоб і наші українці зрозуміли цю просту істину. Інтерв’ю записав Андрій Мева, Остров
